Книги онлайн и без регистрации » Современная проза » Между делом (публицистика и житейские истории) - Владимир Михайлович Шарик

Между делом (публицистика и житейские истории) - Владимир Михайлович Шарик

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 24
Перейти на страницу:
пел, но он не помнил этого. Благо техника сейчас хорошая и они ему показали записи в телефоне. Благодаря этой технике они гоняли тяжелую музыку, то со сплошным матом, то африканских племен.

На очередной стоянке они загрузились пивом, приняли, после чего в голове у них видно немного рас туманилось, и песни стали играть более приличные, то про батарейку, которая села, то про то, что будут вечно молодыми, а в конце даже репертуар Муслима Магомаева захватили. Хорошие в принципе ребята. Но у меня возникла ассоциации связанная с АТО. Вот по ту сторону фронта стоят такие же ребята, слушают такую же музыку, смотрят такие же фильмы, пьют так же до упада. Так в чем же суть конфликта. Ведь должна быть война идеологий и более передовая должна победить более отсталую. Но ведь и те и другие исповедуют совершенно одинаковую идеологию, живут совершенно в одинаковых условиях, что они могут изменить, победив соперника. Ничего. Так зачем же эта драка, зачем гибнут наши ребята и подрывают свое здоровья в окопах. Кому это выгодно? Никому это не выгодно из противоборствующих сторон! Но это выгодно какой-то третьей стороне и из-за этого такая трагедия. А не лучше ли те колоссальные средства, которые идут на войну да использовать на борьбу с тем злом, которое преследуетнас. С тем невидимым вирусом, который изнутри уничтожает нас, на борьбу с нашими пороками, бездуховностью, бескультурьем. Но кому-то очень не хочется, что бы наша страна занималась этими проблемами.

РЕЦЕНЗІЯ

– Отже, Пушкін?

– Пушкін.

– Олександр Сергійович? – на обличчі редактора з'являється добродушна посмішка.

– Олександр Сергійович.

– Дуже мило. Чули про вас, читали: «Онегін – добрий мій приятель…» Добре, дуже добре, солодкозвучно, таке враження, що сама нечиста сила веде ва¬шу руку. Але дозвольте декілька слів. Так сказати, погляд зі сторони. Ваші музи створюють одні образи, а у них, ваших читачів, дещо інші уподобання, з ними не можна не рахуватись. Перефразувавши відомий вислів, можна сказати: «Читач завжди правий!» Так що пардон, коли щось не так скажу – це не мої примхи, а смаки наших дорогих читачів, чиї інтереси я повинен захищати.

Якщо в цьому ракурсі дивитись на ваш роман, то сюжетик у нього слабуватий. Скажіть мені, будь ласка, як ви хочете зацікавити нашого читача, коли в романі всього одне вбивство? Я не говорю, що кров там повинна литись рікою, але три-чотири трупи – це той мінімум, який потрібний, щоб читач не міг відірватись від книги. А у вас були такі можливості, таке широке поле діяльності: азартні ігри, вино, жінки, до того ж ще й справа про спадщину.

В романі у вас сказано, що Онегін нудьгує над помираючим дядею. Абсурд. Цілковитий абсурд, який не відповідає дійсності. Що може бути за нудьга, коли в повітрі запахло грошима, чималими грошима? Це нам довела Агата Крісті. Та введіть в сюжетик пару незаконнонароджених спадкоємців, я впевнений, що дядечко в молодості немало байстрюків пустив по світі, то тоді вашому Жені не прийдеться нудьгувати!

Загалом же ваш Онегін – непоганий герой – трішки хуліган, трішки шулер, трішки жіночий спокусник. Але погодьтесь зі мною, що він трішки й простачок, бо наслідив при вбивстві Ленського, як школяр у класному журналі, виправляючи свої оцінки. А склалось враження, що він чоловік розумний, з відповідною літературою знайомився. Невже не можна було спокійно розібратись з Ленським – і кінці в воду?

– От тоді, – говорить редактор гарячково, захоплений своєю ідеєю, – можна випустити на сцену славнозвісного Пуаро або Мегре з їхніми дедуктивними методами, щоб вони могли розвинути свою активну діяльність. Тут головне не результат, а сам процес.

На жаль, ви і цього разу не змогли використати цей шанс. Дуже жаль – народ нас не зрозуміє.

Редакторове обличчя виражає глибокий сум, але це тільки на хвилинку, а потім його обличчя знову оживляється виразом бурхливої діяльності.

– Тепер поговоримо про Тетяну. Як це зворушливо звучить: «Я вам пишу, чого ще треба…?» Відверто скажу, мені шкода її. Де вона виховувалась? Що за манери? Невже вона не може зрозуміти, що принади жіночі знаходяться не всередині, а зовні, тож не треба закриватись в собі, як це робить чрепаха. Треба максимально відкриватись, як це прекрасно робить Мадонна або гаряче обожнювана народом Маша Распутіна. Інакше їй загрожує доля наших інтелектуалок, які вишикувались в черзі до редакцій газет та журналів з шлюбними оголошеннями.

Нагадаю ще один аспект проблеми. Ми не повинні забувати про той вплив, який має література на маси. Будемо відвертими – вибір героїв у вас. не кращий. На яких прикладах ми повинні навчати нашу молодь? В наш складний час нам потрібний такий герой, який вивів би нас з кризи – гора біцепсів, в очах вогонь, а на вустах рішучість і ніяких роздумів, бо на них втрачається час, а час – це гроші.

Онегін же ваш пустив татове майно по вітру, туди ж пустить і дядине багатство, а потім піде з протянутою рукою. Чи це приклад для молоді, яка повинна накопичувати статки?

Ну, а Тетяна – самі сльози. Чого плакати? Чоловік старий? Так, старий, але ж багатий, чин має, а що з молодого? Статистика стверджує, що зараз дуже популярні такі, шлюби, і чим ближче до заповітної мети дорогоцінна половина, тим краще. Можна навіть підштовхнути пилкого коханця, в тому розумінні, що пилюка з нього сиплеться, до бажаного результату. Ні, не треба насильства, не треба найманих вбивць. А треба, щоб час від часу на гарному обличчі коханки з'являвся вираз глибокого смутку, і вона б жалілась на свої невидимі страждання так, що палкий коханець в пориві самопожертви покінчить життя самогубством щоб ощасливити дружину хоча б раз у житті. Відчуваєте, які пристрасті завирували у вашому романі? Редактор задоволено відкинувся на кріслі і виразно подивився на автора:

– Ось такі в мене думки відносно вашого твору, Олександре Сергійовичу. Вибачайте, як що вразив вас, але це, так би мовити, від імені народу, а читач завжди правий.

Красота страшная сила

Мама назвала свою дочь – Людмила. Подружки звали ее Мила, что в переводе с украинского означает милая. И это соответствовало действительности: Мила была хороша собой, а в глазах горел огонь нежности и страсти. Правда, сразу Мила не придавала особого значения внешним данным, но случай помог узнать об истиной силе девичьей красоты. Сдавала экзамен по электронике. Преподаватель был молодой и симпатичный мужчина, недавно

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 24
Перейти на страницу:

Комментарии
Минимальная длина комментария - 20 знаков. В коментария нецензурная лексика и оскорбления ЗАПРЕЩЕНЫ! Уважайте себя и других!
Комментариев еще нет. Хотите быть первым?